Потреба в ініціативі від іншого

Турбота про іншого:

- подзвонити і дізнатись, чи все в порядку,

- чи всі близькі в безпеці,

- як почуваються зараз,

-чи всі з нагальних потреб закриті - звичайна річ майже для кожного останнім часом.

Але часом так хочеться, щоб хтось інший теж проявив ініціативу: попіклувався, дізнався, як справи, запропонував допомогу, свою підтримку. Запросив на прогулянку, зробив якийсь сюрприз.

Так, нам хочеться, щоб ініціатива у спілкуванні виходила не лише від нас.

Будь-які стосунки, де хтось один завжди робить перший крок, зрештою стають однобокими чи навіть болючими. Незабаром ми почнемо сумніватися в тому, що по-справжньому цікаві іншому і такі стосунки варто продовжувати.

Усім хочеться, щоб інший також був ініціатором спільного дозвілля, спілкування, змін у житті.

Ця потреба тісно пов'язана з усіма іншими. Вона дозволяє відчувати і безпеку, і цінність, і поділ досвіду та прийняття.

А як часто ти проявляєш ініціативу в своїх стосунках?

Що допомагає і що заважає тобі в цьому?

Як ти реагуєш на ініціативу від іншої людини?

Як ти реагуєш, коли потреба в ініціативі від іншого не задовольняється?

Як ти можеш давати знати іншому, що потребуєш від нього/неї ініціативи зараз?

До кого прямо зараз хочеш/можеш проявити ініціативу?

Кiлькiсть переглядiв: 17

Версія для друку