Потреба у спільності і розділеному досвіді

Це одна із найактуальніших потреб кожного з нас з початку війни. Вона говорить нам про важливість наявності поруч людини, яка мала би такий самий досвід, як і ми.

Людина, яка здатна поділяти нашу точку зору, наші почуття: і радість, і сум, і розпач, і надію.

Яка в складній ситуації здатна сказати: "Так, я розумію, як це. Я проживала/в подібне". Іноді хочеться саме чути такі слова, а іноді досить і погляду.

Спільність – це те, що іноді не потребує додаткових пояснень.

Спільність можна знаходити в партнерських, дружніх і навіть робочих стосунках, спільнотах, а іноді і з людиною, з якою тільки познайомились.

Прямо зараз вся наша багатомільйонна українська нація проживає спільний досвід визвольної війни. І цим досвідом не просто варто ділитись один з одним, а й конче необхідно. Бо ризик переростання травматичного досвіду в травму, ПТСР набагато знижується, якщо він прожитий в якісних стосунках і розділений із іншими.

Пригадай, коли останнім часом ти відчував/вала, що твій досвід розуміють і розділяють.

Як це було для тебе? Що ти відчував/вала?

Що відбувалось в той момент між тобою і людиною?

Що тобі допомагало ділитись собою? А що заважало?

З ким із свого оточення ти хотів/хотіла і міг/могла би поділитись своїм досвідом і відчути себе зрозумілим/ою?

Ти не один/одна! Ми разом!

Кiлькiсть переглядiв: 20

Версія для друку