Потреба у самовизначенні

Зараз ми, українці, проходимо болючий, часом нестерпний, але такий важливий досвід – відбудовування і формування української унікальної ідентичності, свободу бути тим, ким ми є.

І кожному з нас окремо також життєво необхідно визнання власної унікальності, щоб ніхто не вимагав відповідати шаблонам.

Кожен з нас чекає на повагу навіть тоді, коли виявляє свою несхожість на інших людей.

Якщо ми зростали в суворих рамках і нас якимось чином обмежували у прояві унікальності, не зважали на наші інтереси, смаки, погляди, ми можемо навчитись «покидати» себе — переставати себе цінувати, мати свої цілі та бажання.

Для відродження цієї здатності - цінувати своє - важливо додати й укріпити досвід, коли я сам/сама та/або інша близька людина може визнати те, що існує тільки в мені. Те, чим я відрізняюсь від інших.

Тому так важливо, коли в своїх стосунках ми також можемо зберігати і отримувати визнання своєї унікальності. Це протилежність потреби в схожості і розділеному досвіді:

я схожий/жа, але в чомусь я є винятковим/ою. Це визнають і поважають.

Задовольнити потребу іншого в самовизначенні ми можемо, якщо заохочуватимемо людину висловлювати свою думку, мати свій смак і право не погодитися з нами. Водночас нам потрібно вміти заявити і про себе, щоб дати людині шанс почути нас.

У чому ти схожий/схожа на близьких тобі людей, а в чому ти є винятковим/ою?

Яка вона - твоя унікальність? Якщо б ти міг/могла порівняти її із деревцем/квіткою, на яке/яку б із них вона була схожа?

Які твої унікальні здібності допомагають тобі витримувати виклики війни?

Чи вдається тобі проявляти свою унікальність поруч із твоїми близькими?

Якщо відповідь ні, то що треба додати в ваші відносини, щоб свободи прояву себе стало більше?

Твоя цінність саме в тому, яким/якою ти є

Кiлькiсть переглядiв: 21

Версія для друку