.JPG)
Голодомор на Україні - масовий голод, що охопив у 1932-1933 роках всю територію Української РСР і призвів до значних людських жертв.
Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.
Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Оскільки примусова колективізація було абсолютно необхідною для проведення механізації сільського господарства, селянам роз'яснити переваги колгоспної системи було ніколи й нікому. Тому зерно ховалося в подпол через дисбаланс цін на зерно та промислові товари, а здавати зерно було треба. У ітогепосле посухи та неврожаю 1932 ні їсти, ні сіяти, ні здавати було нічого.
У той час, коли країна планово імпортувала планові надлишки зерна, в селах вже не було ні зернини.
Адміністративний чинник і непоінформованість селян призвела до трагедії.
У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані „зелені ешелони” для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.
За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення і розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.
В 1932 голодував увесь світ. Випадки голоування та смертей від голоду фіксували в Європі, зокрема Польщі та Румунії, а також в Америці.
Польська газета «Новий час»: «На Гуцульщині число голодуючих господарств в 1932 році досягло 88,6%. Власність польських поміщиків в ці роки досягла 37% в Станіславському воєводстві, 49% на Поліссі. На поміщицьких землях навіть у неврожайні роки селяни працювали за 16-й або 18-й сніп. У березні голодувало повністю близько 40 сіл Косівського, 12 сіл Наддвірнянского і 10 - Коломийського повітів ». Газета зазначає: «Люди повально пухнуть з голоду і вмирають на ходу. Особливо лютує голод в селах - Перехресних, Старому Гвіздці, Острівці. Разом з голодом швидко поширилися черевний тиф і туберкульоз ».
До 1929 р на Гуцульщину для ополячення регіону було переселено з Польщі 16000 сімей військових і цивільних польських колоністів. Їм передано 600 тис. Гектарів гуцульської землі ».
В іншому номері «Нового години» у статті «Репортаж з Гуцульщини» кореспондент пише: «Вибачте, брати-гуцули, раніше я не вірив вашим розповідям про спустошених селах« царем-голодом », але зараз в Коломиї, я переконався сам».
Голодували Західний Сибір, Урал, Середня і Нижня Волга, Центрально-Чорноземний Округ. Але ситуація на Україні, Північному Кавказі та Казахстані була найважчою.
Масштаби трагедії можуть бути оцінені лише приблизно.
Голодом була охоплена територія близько 1500000 км² з населенням в 6 590 0000 чоловік.
Коли дослідники говорять про Голодомор в Україні 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...
Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.
У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.
Згідно з розсекреченими наприкінці 1980-х років документам Української РСР, повідомлення про перші масові випадки голодування і смертей від голоду після неврожаю 1932 р датуються початком січня 1933 (місто Умань та прилеглі райони). 8 лютого 1933 ЦК КП (б) У видає закрите постанову «Про випадки голоду в селах і невеликих містах республіки та заходи щодо надання негайної допомоги населенню». До початку березня найбільш «вражені продзатрудненіямі» виявилися, за неповними даними, Дніпропетровська (35 районів), Київська області (27) і МАССР (9 з 9 районів), за ними йшли Вінницька (20), Донецька (29), Одеська (14 ) і Харківська (5) області.
У сільській місцевості навколо Харкова, смертність в січні і червні 1933 року збільшилася вдесятеро в порівнянні з середньою смертністю: 100000 поховано в червні 1933 року в районі Харкова проти 9000 в червні 1932 року. В окремих областях масові виїзди селян з села характеризуються такими цифрами:
Київська – 26344;
Харківська – 20129;
Дніпропетровська - 12421 (+3845 сімей);
Донецька - 9561;
Одеська - 3 953 (+4020 сімей);
Чернігівська - 5 593 (+837 сімей);
Вінницька +5068 (+511 сімей);
Разом 85220 чоловік (+9213 сімей).
Зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення.
Голод і смертність від недоїдання також відзначалися в містах Києві, Одесі, Вінниці, Миколаєві, Херсоні, Зінов'євську (суч. Кіровоград) та багатьох інших. Наприкінці березня 1933 року в офіційний список «уражених» входили вже всі 7 областей УРСР і МАССР. Пік голоду припадає на другу половину березня - травень 1933 року. На кінець травня 1933 року в особливо важкому становищі серед усіх областей перебували Харківська і Київська області. До середини червня 1933 масовий голод припинився в південних регіонах УРСР, а до початку липня - у північних.
Аналогічна оцінка тривалості масового голоду була основною до кінця 1970-х років у західній публіцистиці - для його опису використовувався термін Famine-1933 (Голод-1933).
За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-33 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.
Без належної оцінки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні - цієї найбільш цинічної форми політичного терору в історичному, соціологічному, правовому і політичному аспектах, неможливо сьогодні уявити історію Європи ХХ ст., збагнути саму суть тоталітаризму. Слід з повною підставою говорити про глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.
Міжнародні аспекти визнання Голодомору як геноциду
Поняття „геноцид” було введено у міжнародно-правове поле лише ухваленою 11 грудня 1946 року резолюцією 96(І) Генеральної Асамблеї ООН, яка визначила: “Згідно з нормами міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ і за здійснення якого головні винуватці мають бути піддані покаранню”.
9 грудня 1948 року ГА ООН одноголосно прийняла „Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього”, яка набула чинності з 12 січня 1951 р.
У статті I Конвенції проголошується: „Сторони, які домовляються, підтверджують, що геноцид, незалежно від того, чи здійснений він у мирний або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права, і проти якого вони зобов’язуються вживати заходи попередження і карати за його здійснення”. Стаття II подає визначення геноциду: „Дії, здійснювані з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, расову або релігійну групу як таку». Під знищенням розуміється:
- вбивство членів групи;
- заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам групи;
- навмисне створення життєвих умов, розрахованих на цілковите або часткове фізичне знищення її;
- вжиття заходів, розрахованих на попередження дітонароджуваності у середовищі такої групи і, нарешті, д) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу”.
За підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народився мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до одного року. Вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано (МИГ 27.11.03.).
28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон України „Про Голодомор 1932-33 рр. в Україні”, яким визначила трагічні події 30-х рр. в Україні геноцидом українського народу. Цей закон заклав юридичну базу для широкомасштабного дослідження, правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людяності, вчинених організацією Голодомору.
З метою виконання Указу Президента №1056/2007 „Про відзначення у 2007 р. Дня пам’яті жертв голодоморів” від 2 листопада 2007 р., Указу Президента №250/2007 „Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні” від 28 березня 2007 р. та забезпечення визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду Українського народу, МЗС України, зусиллями закордонних дипломатичних установ України за кордоном, спільно з Міжнародним благодійним фондом „Україна 3000”, Українським інститутом національної пам’яті, СБУ, із залученням представників української діаспори за кордоном, відомих вчених, політологів, науковців та професорів, проводить за кордоном інформаційно-роз’яснювальну роботу, зокрема, організовує тематичні виставки, конференції, семінари, розповсюджує інформаційні матеріали з даної тематики, проводить демонстрацію документальних кінострічок тощо. Проведення цих заходів має сприяти визнанню на міжнародному рівні Голодомору, як однієї з найстрашніших гуманітарних катастроф в історії людства, що має стати важливою складовою встановлення історичної правди про тогочасні події.
До важливих заходів з відзначення 75-х роковин Голодомору належить, ініційована Міжнародним координаційним комітетом Світового конгресу українців, акція „Запалімо свічку”. Зміст зазначеної акції полягає в тому, щоб у День пам’яті жертв голодоморів, в момент або за 2-3 хвилини до заходу сонця з урахуванням місцевого часу, зусиллями закордонних дипломатичних представництв України та організацій української діаспори здійснити запалення свічок (лампад) в офіційних установах України за кордоном, біля храмів, пам’ятників та пам’ятних знаків, громадських організацій української діаспори, вікнах українців та солідарних з ними представників інших національностей. Дана міжнародна акція символізує єднання українства навколо трагічної теми Голодомору та початок вшанування співвітчизниками у всьому світі 75-х роковин геноциду Українського народу.
У Києві з 2009 року діє Національний музей «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні». У Залі пам'яті цього Меморіалу представлена Національна книга пам'яті жертв Голодомору в 19 томах, складеним по областях України, і в яких зафіксовано 880 тис. Імен людей, смерть яких вiд голоду на сьогодні документально підтверджена.
.jpeg)
.png)
